Культурне пограниччя степу здавна було важливою складовою у формуванні національної та культурної ідентичності українців. Відтак, цей культурний регіон приваблював увагу багатьох дослідників, та й не тільки. Навіть сьогодні запорізький напрямок – одна із найгарячіших ділянок фронту у російсько-українській війні. Ця кривава війна за ідентичність триває і досі.
У пропонованій публікації ми детальніше зупинимося на сценічному прочитанні «Камінного господаря» в театрі Марії Заньковецької. Припускаємо, що за ідеологією партійних функціонерів постановка Сергія Данченка у Львові за драмою Лесі Українки «Камінний господар» мала би бути звичайна прохідна вистава у периферійному театрі: «для звітності». Але тут Лесі Українці пощастило на режисера – Сергія Данченка. Та й спрацював мистецький «родовід» самих заньківчан, які дуже тісно пов’язані з історією сценічних прочитань драматургії Лесі Українки ще з часів Олександра Корольчука.
Вистава «Сніг у Флоренції» є своєрідною мистецькою відповіддю, рефлексією на війну, яка триває, соціокультурну ситуацію в тому числі спровоковану війною. Як зауважив Євген Худзик, він ще й один з акторів-виконавців, що для нього цей текст Ліни Костенко промовляє: « … про крихкість і міцність вірності. Крихкість, яку ми покликані захищати і міцність вірності, яка нас здатна окриляти. Про те, як важливо намацати її в собі, втримати, відчути як покликання».