Режисер-постановник – В Гирич
Сценографія– М. Френкель
Художник – І. Шайкевич
Художник по костюмах – К. Кравець
Балетмейстер – О. Скляренко
Музичне оформлення – В. Борисов
Завіса опустилась, а глядна зала сповнилась шквалом гучних аплодисментів. Посеред них прозвучав і несміливий емоційний вигук: «Слава Україні!», який підхопили решта. Поштовхом до вияву таких патріотичних почуттів стала вистава «Сон» за Тарасом Шевченком Київського академічного театру юного глядача на Липках у постановці режисера народного артиста України Віктора Гирича.
Про актуальність творчості Тараса Шевченка неодноразово засвідчували і недавні події – революція Гідності та криваві розправи на Майдані, неоголошена війна, яка досі триває на Сході. Зважаючи на такий перебіг часу, режисер, утілюючи постановку саме цього твору, абсолютно нівелює дистанцію сприйняття творчості Кобзаря юним глядачам.
Крізь призму часу на сцені відтворено основні віхи життя поета в умовах політичного режиму царської Росії. Але це не історична хроніка, а діалог минулого і теперішнього, проведення паралелей, що попри всі аксіоми таки знову пересікаються.
Актори в національних строях, зводячи погляд догори, читають рядки поезій Тараса Шевченка. Глядачі, тихенько, раз-по-раз продовжують їх шепотом, або ж бодай у думках. Такий початок спектаклю є знаковим для театру, бо це немов спільне єднання в молитві за Україну.
По обидва боки сцени лежать шини – як засторога того, що в будь-яку мить є кому відстоювати її честь, гідність та суверенність. Обрана для спектаклю метафора сну, або так званого фантасмагоричного польоту, дає можливість відсторонено поглянути Тарасу на трагічні перипетії долі, і не лише особистої. Тому і роль Тараса у спектаклі виконують троє акторів: Назар Дробінський (малий Тарас), Юрій Радіонов (юний Тарас) і Тарас Мельничук – пророк, який болісно спостерігає за тим, що коїться.
Багатовимірність образу втілюваного Тарасом Мельничуком підкреслюється і тим, що більшу частину дії він проводить на високій металевій конструкція (сценографія заслуженого діяча мистецтв України Михайла Френкеля). З трьох сторін сцена оформлена дзеркалами, в такий спосіб акцентуючи увагу на відображенні дійсності та повторі історії.
Режисер Віктор Гирич формує спектакль як калейдоскоп яскравих подій, мистецьких вражень, знайомих і менш знайомих глядачам, але при цьому загострює увагу на одвічному конфлікті митця та суспільства. Власне, на розкриття ідеї вказує і постановка масових сцен балетмейстером Олексієм Скляренком.
Гротесковими фарбами позначено образи історичних постатей – Богдана Хмельницького, Петра І, Катерину ІІ, Миколу Гоголя. Умовно кажучи, тут режисер вдається до принципу ляльководіння. На сцені можновладці російського суспільства видаються лише маріонетками, що здійснюють чужу волю. Особливо показовою є сцена шикування російських офіцерів.
Контрастними до цих персонажів є в сценах зустрічі товариші Тараса Шевченка, зокрема, актор Михайло Щепкін. Це простежується і в спогадах поета про своє дитинство, ідеалізований ним «садок вишневий…».
Жахливі паралелі сьогодення асоціюються з історичними, з гнобленням нашого народу, коли українських вояків силою заштовхують у підвали. Кожен подумав про те, що було б краще аби це тільки наснилося. Проте, фінал вистави «Сон» у Театрі юного глядача на Липках, обнадійливий – не варто впадати у відчай, правда завжди з тими, хто вміє вчасно робити висновки. Хто йде вперед, той і переможе, а Тарасова поезія – як знамено, як духовний орієнтир.
Фото з сайту театру: http://tuz.kiev.ua
