Репортаж з репетиції Олени Крилової.
Велика кількість суші-барів, східна музика в ресторанах, карате, бан-сай, автомобілі Mitsubishi, Lexus, аніме, орігамі та мрії там побувати… Всі ці слова спроваджують нас в «країну сонця, що сходить», – Японію. Та львів’яни незабаром отримають ще одну альтернативу для занурення в атмосферу цих «далеких країв»…
Нещодавно нам пощастило потрапити за лаштунки Першого українського академічного театру для дітей та юнацтва, в якому на малій сцені наприкінці квітня готується прем’єра вистави для дорослих «Крила Ангела» за твором «Елегія» нобелівського лауреата в галузі літератури Ясунарі Кавабати.
Зранку, в невеликій репетиційній залі, відбувалися останні приготування перед «прогоном» вистави, а ближче до вечора ми стали свідками обговорення макету та ескізів костюмів до вистави членами художньої ради театру.
Режисер, – актриса театру Олена Крилова разом з акторами Лесею Шкап’як, Назаром Павликом та Наталією Алексеєнко, що постали перед глядачами у незвичних образах, розпочали репетицію в дуже теплій атмосфері: східні мотиви в музиці, в костюмах, чайна церемонія, якою розпочинається вистава, – все це додавало затишку.
Дія збудована з монологу жінки, яку залишив коханий та одружився з іншою. На сцені вона старається розібратися в собі: чому так сталося, адже вони відчували один одного на відстані, жили один одним. Інша сюжетна лінія, привнесена режисером, – актор театру кабукі готується до вистави, в якій виконує роль Гейші. Звісно, ці лінії переплітаються, та кожен глядач відчитає у виставі щось своє, те, що близьке по духу саме йому. А медитативний персонаж господині чайної церемонії – ще один вигаданий персонаж, – «задає ритм плавного існування в собі, щоб глядач зупинився і вивчив філософію себе», – зазначає режисер вистави.
Ще півтора місяці до прем’єри, а вистава, на перший погляд, повністю збудована. Та на прогоні О. Крилова не раз зупиняє акторів, щоб відтворити епізод знову і знову: «вистава змінюється кожної репетиції, адже щоразу бачиш: щось треба додати, щось відняти». Тож те, що ми побачили сьогодні – не означає, що саме так виглядатиме вистава. Режисер дуже тонко робила зауваги, коли потрібно пройти сцену знову та програти її дещо інакше, чим не давала глядачам вийти з атмосфери вистави, тож моментами ти забував, що знаходишся не в залі, і що актори не на сцені. Але ззовні ти розумієш, що остаточної картини не змалюєш про виставу до її виходу на сцену, зокрема через те, що двоє акторів одягнені в повсякденний одяг, і лише одна актриса була в саморобному кімоно, яке допомагало їй привикнути до незвичного способу існування на сцені. Та й замість декорацій у них звичайний письмовий стіл та театральні «станки». Але саме такі нюанси додають цікавості та бажання швидше побачити цілісну картину на новій сцені у Театрі для дітей та юнацтва.
Тож, перед нами східна музика, японські кімоно, віяла, чайна церемонія, театр кабукі, гейша, карточна гра «карута», ароматичні палички… Чом не можливість побувати півтори години в далекій Японії не виїжджаючи зі Львова?..
Cайт театру www.nashteatr.lviv.ua
